Ніколи в Петрика не буде тата, 
Бо й Петрика не буде на землі. 
На Сході вбили юного солдата. 
Заледве двадцять, а уже в труні.
Два кадри із життя, коротка стрічка.
Дитинство, юність і уже - кінець.
Не він тепер посватає Марічку,
Йому ж судився з терену вінець.
Два кадри із життя і титри, титри...
У пояс трави, він малий біжить.
Забіг у юність, далі - чорні титри...
Ну, як же так, йому б ще жить і жить.
Останній кадр, весна і квіти,
Сумні такі, заплетені в вінки.
І музика, як схлип, так плачуть діти,
Так плачуть ненароджені сини. ...
І все, екран зчорнів, як доля,
Розстріляна із "братньої" руки.
Солдат поліг за правду і за волю,
Бо з діда-прадіда вкраїнці - не раби.
Ніколи в Петрика не буде тата,
Бо Петрика не буде на землі.
Закрились сині очі, як блавати,
Як води Світязя красиві та одні.

Оксана Максимишин-Корабель, 4 червня 2014 р.